Росія посилила військову присутність у Білорусі – найближчому північному сусідові України.
Як це позначиться на військовому конфлікті РФ з Україною, навіщо росіяни розташували свої ракети так, щоб вони діставали до Києва, і за якими напрямами можуть атакувати війська Володимира Путіна, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів Ігор Романенко, генерал-лейтенант запасу, в 2006-2010 роках – заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України.
– Ігоре Олександровичу, нещодавно відбулася зустріч президентів РФ і Республіки Білорусь, на якій публічно проявилися серйозні суперечності – Білорусь заборгувала «Газпрому» більше $700 млн, її економіка повністю залежить від цін на російські енергоносії. В той же час з’явилися повідомлення про перекидання військових сил РФ на території Білорусі та чутки про створення спільних військових сил. Що скажете з цього приводу?
– Ідея Путіна – побудувати путінський Радянський союз, тільки без країн Балтії. Існує кілька варіантів, як приєднати Україну до Росії. До кожної колишньої республіки СРСР підбирається свій ключик. До Білорусі підібрали цей вдалий спосіб: поставити її в економічну залежність, а потім поставити перед фактом – без російських дотацій там почнеться колапс, і Лукашенко усвідомлює, що сам він не втримається.
А економічна залежність тягне за собою політичну та військову.
Що стосується військових структур, КДБ, то переважна більшість сучасних білоруських фахівців у тій чи іншій формі проходили навчання в Росії, виховувалися там, в тому числі й вербувалися.
У Мінську було вище зенітно-ракетне училище, яке я у свій час закінчив (зараз його перетворили на Військову академію Республіки Білорусь), і другий виш – КДБшний, політичний, там навчалися силовики, прикордонники. У цих вишах навчається нижча ланка. А ось підготовка вищого офіцерства, силовиків, на рівні академії Генштабу, відбувається в Росії – з усіма наслідками.
– Що зміниться для України після того, як Росія повністю стане використовувати територію Білорусі у військових цілях?
– Навколо України повністю кільце замкнеться, російські сили можуть завдати спільного удару за всіма напрямками. Це перше.
Друге: скоротилася відстань до нашої столиці. Від кордону Білорусі до Києва – 90 км, до російського кордону – більш ніж удвічі далі. Путін вже заявляв про можливу втрату Україною державності. А як найшвидше можна покінчити з державністю? Правильно – захопити ворожу столицю, бажано з урядом і президентом. Ось так із входженням військ РФ до Білорусі похитнулася стабільність нашої держави.
– Ви згадали про глобальний удар з боку РФ. Як його можна описати?
– Спочатку передісторія. Восени 2016 року Росія зібрала угруповання військ кількістю до 250 000 бійців, були проведені навчання. Як прорахували наші військові аналітики, угруповання такого роду дозволяє розпочати широкомасштабну війну проти України – за всіма напрямками.
Як відомо, якщо щось зробиш за планом, це залишається в пам’яті, тільки навички потрібно підтримувати. Згадаймо, захоплення Криму їхній Генштаб відпрацьовував п’ять разів, тепер подібні «навчання» проходять, щоб зрозуміти, як максимально швидко покінчити з Україною.
Потім пройшли закриті військові навчання Росії та Білорусі «Захід-2017». Лукашенко сказав, що «ці заходи не спрямовані проти третіх країн», однак зауважив, що військові загрози Білорусь буде відбивати спільно з Росією.
Потім, юридично спираючись на Союзний договір, був ратифікований документ про створення єдиної системи ППО Білорусі та РФ. Це стратегічний план, Путін хотів пробити його давно, ще до війни, я бачив ці документи (угоду було підписано в 2009 році, – НП). Тоді РФ намагалася узгодити це питання з Україною. Тут цікаво: ми звикли, що на дипломатичній арені росіяни поводяться зарозуміло, гордовито, а тут вони почали викручуватися, займатися підлабузництвом, щоб отримати згоду. Будь-якими способами домагалися, настільки це було важливо.
Але ми впиралися, розуміючи, що це перший крок, а потім росіяни наповнюють Білорусь військами та технікою.
Тепер під «маркою ППО» російський контингент стоїть у Білорусі, ввезено різнопланову техніку. Військ небагато, але достатньо, щоб вирішувати бойові завдання. Ви розумієте, що якщо техніка в бойовому порядку, то досить швидко можна направити підготовлених людей, які нею скористаються.
Крім того, у випадку конфлікту з Україною створено умови для швидкого заходу бойових груп і блокування армії Білорусі – просто щоб підстрахуватися, раптом будуть заважати?
Але весь 2018-й рік створювалися умови, щоб білоруси не тільки не заважали, але й взяли би участь (хоча публічно Лукашенко від цього відхрещується). Ось чого досягнула РФ у Білорусі протягом минулого року.
– Так яким, все ж, може бути масований удар?
– Якщо говорити про повномасштабну війну, то мова йде насамперед про масове використання авіації та ракетних військ. Будуть задіяні військово-транспортна авіація, залізничні війська, дальня авіація, ВДВ.
В державі важливий передусім військово-політичний центр – столиця. На території РФ один з дивізіонів розташували таким чином, щоб «Іскандери» діставали до Києва (російське ракетне озброєння сімейства оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК), дальність ураження – до 500 км, – НП).
Україна отримує одночасно удари за напрямками: з боку Білорусі, як найближчої до Києва території. Завдаються удари по великих центрах країни – на півночі (тут готові до атаки триста танків).
На південному сході: на маріупольському напрямку проходить морська операція, десанти висаджуються по всьому Азовському узбережжю. На південному заході можна завдати удару навіть із боку Молдови, Придністров’я. Плюс південний удар з Криму.
Ось коли з усіх боків йдуть такі удари, уявляєте, що відчуває головнокомандувач?!
Та ще й треба думати – куди евакуювати уряд? Хоча, кому це допоможе? Уряд Польщі був в Англії, але, коли увійшли радянські війська, Сталін призначив своїх ставлеників керувати ПНР. Ось так історія йде по колу!
– Наскільки реалістичним є ваш прогноз?
– Я не вважаю, що якщо росіяни ввели війська в Білорусь, то «завтра була війна». Росіяни створюють максимальну готовність військ, але задіюватимуть менш витратний метод, який не гробить репутацію на міжнародній арені. Це метод політичного тиску, використання нашої “п’ятої колони”, наших виборів – президентських і парламентських. Після цього будуть перевіряти, чи вдасться за допомогою своїх людей задіяти стратегічні важелі із пристібування України до сфери впливу РФ.
– Все ж цікаво, що ви стали професійним військовим у Білорусі. Розкажіть про це!
– В мене чотири вищих освіти, три військові та цивільна – Київський університет імені Тараса Шевченка. Мінське вище інженерне зенітно-ракетне училище – це був найбільш просунутий військовий виш із цього напрямку в СРСР. А в радіотехнічних військах найбільш просунутим було училище в Києві.
Так от, на основі Мінського училища була створена Військова Академія республіки Білорусь. Я там бував до війни, там була зустріч військових України, Росії та Білорусі. Підходив до нас і Лукашенко, хвилин десять з ним розмовляв. Він цікавився в цілому українською армією: де військові отримують освіту, які зарплати, чи є програми із забезпечення житлом?
Тоді ми були в цій трійці на других позиціях. Зараз-то ми найгірші, але тоді трохи випереджали білорусів. Але вони вже тоді більше за нас витрачали на оборону.
А ми двадцять років віддавали на армію 1% від ВВП, що в перекладі означає повільне вмирання Збройних сил. А у білорусів вже було озброєння ХХІ століття, яким, звичайно, володіли й росіяни, а ми – ні.
В СРСР оборонні питання завжди йшли «попереду паровоза». Лукашенко як КДБіст розумів значення силових структур і армії, а в Україні все було, як у фільмі «Весілля в Малинівці», Попандопуло (боєць повстанського загону у фільмі, – НП) бігає, кричить: «Червоні прийшли, білі прийшли, жовті прийшли!»
– Я пам’ятаю, коли розкрадали армію років десять тому, модно було казати: «Хто на нас нападе? Не з Росією ж воювати – це ж смішно!»
– Так, з 2005 по 2010 роки, бувало, часто запитували: «А навіщо армія?!» Але до того часу її вже угробили.
А ось за кілька років після здобуття незалежності (у 1996 році, – НП) було сформовано Північне оперативно-територіальне командування з центром у Чернігові – спеціально для протидії Росії. Військове керівництво на цьому наполягло, ми розуміли ці загрози!
Читайте також: Путін хоче, щоб Україна вмилася кров’ю через томос – генерал Романенко
А потім без страху і сумніву все було розформовано – особливо на східному напрямку. Коли Янукович став губернатором Донецької області, виявилося, що навіть ППО не залишилося. Наближалися травневі свята, Янукович попросив перекинути зенітно-ракетний полк з Бессарабії – щоб покрасуватися разом з військовими на параді.
Ось чому в нинішній політичній обстановці в керівництві країни мають бути в тому числі й військові.
