Депутат від партії «ЄС» Олексій Гончаренко написав жорсткий пост, де розкритикував нову владу.
Публікацію під назвою “Ми іншої такої країни не знаємо: як “Україна Зеленського” поступово перетворюється в УРСР” він розмістив на «Українській правді».
Текст повністю:
Бурхливі політичні події цього року повністю змінили обличчя української влади. Наймолодший президент незалежної України, наймолодший Уряд, монобольшість наймолодшої фракції “Слуга народу” в Парламенті. За всіма ознаками – торжество нового покоління і тріумф прогресистів.
Але чим далі, тим більше за цим зеленим фасадом проглядаються знайомі обриси. І ці обриси – серпа і молота, герба Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Подивіться, в якому одностайному пориві депутати Верховної Ради встають аплодувати президенту Зеленському. Як одностайно підтримуються всі його ініціативи. Без заперечень, обговорень, питань.
Потрібно ось, наприклад, проголосувати за міністрів, чиї імена назвали за годину до голосування, хто навіть не прийшов познайомитися з парламентаріями – значить, потрібно, голосуємо.
Потрібно тиснути на кнопку за проєкти, про які зовсім, крім назви, нічого не відомо – на табло 254 “за”. Як там було? “Якщо партія накаже, комсомол відповість:” Є!”?
Останній раз таку одностайність ці стіни бачили 30 років тому, за часів Верховної Ради УРСР. Зрештою, 52 роки в цій будівлі розташовувався саме цей орган. І тільки останні 28 років – Верховна Рада.
Давайте подивимося ще. Що щодо Уряду України? Чи не почало він своє стрімке перетворення в Раду міністрів УРСР?
Закриті засідання, повна одностайність під час прийняття рішень (особисто спостерігав це, побувавши на засіданні Кабміну 4 вересня), фактично однопартійний склад.
І знову – то ж будівля, в якому Рада народних комісарів, а потім і Рада міністрів УРСР, розташовувався з 1936 по 1991 рік.
У нинішній будівлі Офісу президента з 1944 по 1991 рік розміщувався Центральний комітет Компартії України. У головному кабінеті – кабінеті першого секретаря – найдовше пробув уродженець Дніпропетровської області (!) Володимир (!!) Щербицький.
І знову не можна не помітити аналогії з недавнім минулим: партія одностайно підтримує все, що пропонує перший секретар.
Звичайно, немає ще “духу марксизму-ленінізму”, але, думаю, скоро ми побачимо якусь ідеологічну підоснову всього того, що відбувається. Чи буде це називатися “лібертаріанство”, як заявляв Руслан Стефанчук, або, наприклад, “слугізм” – неважливо.
